Навряд чи це просто збіг обставин, що саме на Полтавщині, в самому серці того інтелектуального осередку, що склався в краї на той час, у 1809 р. народився письменник, якого світова громадськість справедливо вважає одним з найбільших геніїв світової літератури. Невеличке сільце Василівка, інша назва маєтку – Яновщина (сучасне Гоголеве), стало Батьківщиною безсмертного Миколи Васильовича Гоголя.

Саме село відоме з другої половини XVIII ст. як хутір Купчин (Купчинський), який входив до Шишацької сотні Миргородського козацького полку. На 80-ті роки XVIII ст. тут було 19 «посполитих» хат, що належали шанованому в козацькому середовищі бунчуковому товаришу Семенові Лизогубу, який у 1781 р. подарував Купчин своїй дочці Тетяні Семенівні Лизогуб, дружині Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського.

На той час хутір був вже не дуже то й маленький, у 1782 р. там ньому проживало 144 жителя. Микола Гоголь, який з’явився на світ у Великих Сорочинцях, жив у Василівці, як було перейменовано хутір після народження в сім’ї Гоголів-Яновських сина Василя, батька письменника, від свого народження у 1809 році до 1818 р. І очевидним є той факт, що найбільший вплив на формування творчого генія майбутнього письменника здійснив, звичайно ж, його батько Василь Опанасович, а також бабуся Тетяна Семенівна, яка належала до одного з найвідоміших козацько-старшинських родів України, і, відповідно, доклала немало зусиль для формування характеру та світогляду як свого сина, так і онука.

Після смерті свого чоловіка, саме Тетяна Семенівна Лизогуб володіла Василівкою. За свідченнями сучасників, вона була жінкою дуже освіченою і побожною, добре розумілася на живописі й вміла гарно малювати. У Василівці навіть довгий час зберігались дві її картини: на одній із них були зображені фрукти, а на другій — розрізані дині. За легендою, Тетяна Семенівна втекла з дому разом із коханим Опанасом Гоголем-Яновським й вийшла за нього заміж всупереч волі батьків. Для сина та онука вона була джерелом історичних, побутових та релігійних оповідок. Тетяна Семенівна добре знала і пам’ятала старий козацький побут.

Згідно з висновками гоголезнавців, бабуся письменника була справжньою людиною минулої доби, живим представником і носієм старовини в усіх проявах — у смаках, звичках, навіть примхах. Наприклад, з маєтку вона виїжджала лише в екіпажі, запряженому парою волів, а не коней.

Василь Опанасович Гоголь-Яновський народився 1777 р. саме на козацькому хуторі Купчин. Так само, як і його більш відомий сучасник Іван Котляревський, він кілька років навчався у Полтавській семінарії. У 10-річному віці Василь, очевидно, не без втручання батька, Опанаса Дем’яновича, який служив в полковій канцелярії, вже був значковим товаришем. Відомо, що наприкінці 1787 р. він уже став корнетом. Невдовзі Василь Гоголь-Яновський намагався вступити до Московського університету, але ця спроба була невдалою. Не зміг він отримати (за станом здоров’я) й військову службу в імператорській гвардії. У 1799 р. Василь Опанасович уже перебував на цивільній службі в чині титулярного радника при Малоросійському поштамті. Коли батькові Миколи Гоголя виповнилося 30 років, він пішов у відставку, маючи поважний чин колезького асесора.

Ще з юних літ Василь Гоголь-Яновський мріяв бути поетом і почав писати вірші як українською, так і російською мовою. З часом він став відомим на Полтавщині автором багатьох рукописних комедій та водевілів. На жаль, зберігся лише один із літературних творів Василя Гоголя-Яновського «Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом», який побачив світ уже після смерті як самого автора, так і його сина. Він був опублікуваний 1862 р. у петербурзькому журналі «Основа».

Головною причиною того, що твори В.О. Гоголя не збереглись для нащадків, був наступний факт. Марія Іванівна Гоголь згадувала: «…муж мой писал много стихов и комедий в стихах на русском и малороссийском языках, но сын мой все выпросил у меня, надеясь напечатать. Он тогда был очень молод, и верно они сожжены в Италии вместе с его рукописью, не рассмотрев, будучи одержим тяжкой болезнью, и у меня не осталось ничего на бумаге…».

Твори Василя Гоголя-Яновського, про які відомо переважно за відгуками сучасників та визнаним впливом на ранню творчість Миколи Гоголя, засвідчували глибоке знання автором українських звичаїв, обрядів, знайомство зі старовинним народним вертепом. Водночас у дворянському середовищі Василя Опанасовича знали не тільки як українського письменника, а і як дотепного оповідача та анекдотника. Він підтримував добрі відносини з сусідами і багато з ким близько товаришував. Відомо, що теплі стосунки пов’язували В.О.Гоголя-Яновського з вихідцями зі козацько-старшинського шляхетства М.Трохимовським, В.Ломиковським, В.Капністом та його дітьми, є дані про його знайомство з І.П. Котляревським.

Певний час В.О. Гоголь-Яновський був секретарем і довіреною особою Дмитра Прокоповича Трощинського — міністра уділів, юстиції і фінансів Російської імперії, сенатора, далекого родича Марії Іванівни Гоголь, в дівоцтві Косяровської. Протягом багатьох років, починаючи з 1806 р., він періодично жив і працював у родовому маєтку Дмитра Трощинського в Кибинцях Миргородського повіту. Крім того, що Василь Опанасович допомагав управляти великим маєстатом Д.Трощинського, якого Т.Шевченко пізніше назвав «козаком-вельможею», він разом з В.Капністом опікувався його театром та навіть розбирав особистий архів відставного царедворця. Відомо також, що саме В.О.Гоголь відповідав за проведення традиційного ярмарку у сусідніх Сорочинцях.

Відповідно у цей час записник Василя Гоголя-Яновського, до якого він зазвичай записував свої вірші, був заповнений практичними порадами відносно того, як вести рахунки, описами англійських садів і філософськими роздумами. А ось що писав про діяльність батька Миколи Гоголя сам Дмитро Трощинський: «Василеві Опанасовичу я вдячний за його справність. Од нього отримав я вже потрібну відомість і по силкуюся і з мого боку виконати, що обіцяв йому… Якщо не взято з кабінету мого папери, що стосуються до діяльності губернського маршала, Ви вельми добре зробите, віддавши Василеві Опанасовичу ключ од тієї половини шафи, де покладено ці папери…».

З 1812 р. Василь Гоголь-Яновський, разом із Василем Капністом, був режисером й постановником заснованого Дмитром Трощинським у Кибинцях домашнього театру. Тут батько Миколи Гоголя показав себе не лише як талановитий театральний режисер, а і як вправний актор. Саме для постановки у цьому театрі він написав кілька комедійних віршованих п’єс, серед яких “Собака-вівця” (текст не зберігся), “Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом”, що прославили його як українського письменника.

Виступав Василь Опанасович разом з дружиною також у аматорському театрі в Обухівці, маєтку Капністів, де у серпні 1813 р. отримав нагоду познайомитись з Г.І. Державіним.

Батько Миколи Гоголя розмовляв українською мовою, однак, спілкуючись із представниками вищих станів, зазвичай переходив на російську. Сучасники цінували його не лише як письменника й актора, а і як великого жартівника та знавця багатьох веселих історій. Відомо також, що Василь Опанасович переймався належним вихованням своїх дітей.

Не забував Василь Опанасович вправно вести і власне господарство у Василівці, де він звів цегельний завод, винокурню, водяний млин, розпланував парк та облаштував ставки. У 1821 р. Василь Опанасович навіть перебудував старий будинок у «готичному стилі» на новий, у стилі класицизму.

Розповідають, що В.О. Гоголь-Яновський був дуже хворобливим. Так, ще до весілля з майбутньою дружиною, він два роки хворів на пропасницю. Очевидно, це вплинуло на те, що із 12 народжених дітей у подружжя Гоголів-Яновських тільки четверо залишилися живими, в тому числі із 6 народжених хлопчиків лише один Микола. Часто, під час загострення хвороби, Василь Опанасович їздив лікуватися до Сорочинців, Миргорода та Лубен. Саме під час однієї з таких поїздок він і помер. Це сталося 31 березня 1825 р. в Кибинцях.

Мати Миколи Гоголя мала непогану домашню освіту, була досить начитаною й добре знала українську історію, звичаї і традиції свого народу. Вона також виступала разом з чоловіком в аматорських спектаклях у Кибинцях і Обухівці. Після того, як Микола Гоголь залишив родинне гніздо, Марія Іванівна регулярно листувалась з сином, постачала йому матеріали про українські народні звичаї. Вона пережила Миколу Васильовича на сімнадцять років і померла 1868 р. у Василівці, де прожила більшу частину свого життя.

Як відомо, сам Микола Васильович, присвятивши своє життя художній творчості, більшість часу проводив у роз’їздах, жив у російських столицях та за кордоном. Лише вряди-годи він повертався до своєї Василівки, відвідуючи з візитами друзів сім’ї та знайомих. Так він приїздив на Полтавщину у 1832 році, після виходу в світ «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», перед поїздкою за кордон у 1835 р., але найбільш трагічними були приїзди письменника на батьківщину незадовго до смерті, у 1850 та 1851 роках, коли він, розчарований у житті та людях, ніби попрощався з рідним краєм, відчуваючи, що не повернеться.

Маєток родини Гоголів не зберігся до наших днів. Після смерті Марії Іванівни він неодноразово зазнавав перебудови, і врешті-решт був знищений в роки Другої світової війни. Наприкінці 70-х – на поч. 80-х років XX ст. садибу було дбайливо відновлено і в 1984 році свої двері для відвідувачів відкрив музей-заповідник М.В. Гоголя.

Батьки письменника знайшли свій вічний спочинок на території садиби Гоголів-Яновських, на цвинтарі мурованої церкви Різдва Богородиці, зведеної В.О. Гоголем у 1821 р. і зруйнованої за доби радянської влади. У кінці XIX ст. племінник письменника В.Я. Головня поставив над могилами хрест. У 1953 р. поховання впорядковано, у 1983 р. встановлено новий бронзовий хрест з розп’яттям.

Варто привести опис родинного гнізда Гоголя Григорієм, створений Данилевським: «Ось вони, місця, де проминуло веселе дитинство Гоголя! Широка галявина над косогором. Праворуч хати хутора, чистенькі, пофарбовані білим і жовтим, у затінку чарівних садків; ліворуч левада, щось наче розлогий город, середина його, ближча до хутора, обсаджена липами та вербами. Перед цією огорожею кам’яна церква із зеленим дахом. Огорожа церкви з цегли. Церква стоїть між левадою та хутором, напроти неї, прилягаючи до хат хутора, з правого таки боку, нова огорожа; за нею панський дерев’яний будинок з червоним дахом, одноповерховий; праворуч від нього флігель, ліворуч — селянське житло. За будинком сад, за садом ставки. За ставками неоглядні рівнини українських степів».

Віталій Сальніков, ст. наук. співр. КЗ “ЦОДПА”

Для підготовки публікації використано матеріали: Попович М.  Микола Гоголь; Чухліб Т. Козацьке коріння Миколи Гоголя; Розсоха Л. Миргородщина козацька і Гоголівська,  та ін.