Знаходиться в селі Гінці Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, в західній частині села, на межі з с.Духове, праворуч (за 0,3 км на південь) від автодороги, що веде до центру села.

Відкрита в 1873 р. Ф.І. Камінським, який провів невеликі розкопки, в кінці ХІХ ст. оголення оглянуті Г.С. Кир’яковим, В.І. Вернадським
У 1904-1906 рр. досить значні площі пам’ятки були розкриті експедицією на чолі Р.І. Гельвігом. Пізніше перший житлово-господарський комплекс стоянки досліджувався у 1914-1916, 1918 рр. В.М. Щербаківським, за участю В.О. Городцова, Є.А. Чикаленка. У 1935 р. масштабні роботи у Гінцях провів І.Ф. Левицький, залучивши до них О.Я. Брюсова, М.Є .Фосс, а в 1977-1980, 1985 рр. їх продовжив московський палеолітознавець В.Я. Сергін.
З 1993 р. постійні роботи на стоянці ведуться у контексті виконання міжнародного проекту НАН України та Центру Національних наукових досліджень Франції під керівництвом київської археологині Л.А. Яковлевої і французького дослідника Ф. Джинджана, за участю Е. Дескло, В. Дюжардена та ін.

Стоянка розташована на мисоподібному підвищенні, перерізаному кількома розгалуженнями стародавнього яру, схилу другої надзаплавної тераси р.Удай — правої притоки р.Сула.
Основний горизонт культурного шару розповсюджений на всій дослідженій площі пам’ятки, що орієнтовно становить трохи більше 4 000 кв. м.

Тут розміщувалося кілька житлово-господарських комплексів. Залишки одного з них складалися із житла, господарських ям, вогнищ. Житло мало округлу в плані форму, зовнішній діаметр його становив близько 5,7 м, внутрішній — до 3,5 м. По зовнішньому контуру було розташовано 28 черепів мамонта, у більшості випадків вритих носовими частинами вниз. Внутрішній простір залишків житла був заповнений бивнями, рідше — лопатками і тазовими кістками мамонтів, що обвалилися зі стін та покрівлі житла. Посередині, напевне, було наземне вогнище. На підлозі виявлені чотири ямки. Житло оточували сім великих господарських ям.

Другий житлово-господарський комплекс, ймовірно, знаходився безпосередньо на південь від зазначеного, де Р.І. Гельвіг відкопав 30-40 черепів мамонта, значну кількість інших кісток та масу інших культурних залишків.

У результаті досліджень Л.А. Яковлєвої, що підтверджено трьома визначеннями в лабораторії Оксфорда (за методикою AMS), встановлений вік культурних нашарувань, який датується близько 14500 р. до н.е. Навколо першого із досліджених житлово-господарських комплексів знаходилися не тільки ями-сховища, а й видовжена на схід зона решток діяльності пізньопалеолітичних людей за межами житла, на відкритому просторі. Вона являла собою значну концентрацію кісткового попелу та перепалених фрагментів кісток, крем’яних виробів — відходів від виробництва і поламаних знарядь. Мисливське населення Гінців прибувало на стоянку, можливо, з певними запасами кременю, переважно у вигляді вже виготовлених нуклеусів та деяких типів знарядь.

Особливо яскраві знахідки В.М.Щербаківського з Гінцівської стоянки. Це молот із рогу північного оленя; так званий “жезл начальника”, жіноча шпилька з кістки, а також уламок ікла молодого мамонта, прикрашений нарізками зі своєрідною графічною фіксацією певного проміжку часу, в якому дослідники вбачають місячно-календарне зображення на зразок запису одного із перших календарів. Перші два предмети експонуються у Полтавському краєзнавчому музеї, останній — втрачений.

Гінцівська стоянка була відкрита першою з палеолітичних пам’яток Східної Європи та України зокрема. За збігом обставин, вона лише випадково не стала першою з виявлених у колишній царській Росії пізньопалеолітичних стоянок через запізнене повідомлення про знахідку Г.С. Кир’якова.

XV – XІV тисячоліття до нашої ери.