Розташоване в м. Лубни, Лубенська міська рада, Полтавська область, урочище Верхній Вал, Олійниця, Кулябки, за 1,25–2,35 км на схід, північний і південний схід  від приміщення виконкому Лубенської міської ради; за 0,385–0,962 км на північний схід, схід і південний схід від меморіального комплексу на честь загиблих воїнів у роки Другої Світової війни на пл. Слави, навпроти автодорожнього мосту через р. Сула.

Літописне «місто» Лубно згадується у «Повчанні» Володимира Мономаха під час опису подій 1107 р., а також у статтях під 1107 р. Лаврентіївського й Іпатіївського списків «Повісті минулих літ».

Територію пам’ятки обстежували Г. С. Kир’яков та Ф. І. Kамінський (сер.1870-х рр.), В. Г. Ляскоронський (поч. 1890-х рр.). Невеликі дослідження здійснив М. В. Kузнєцова (1939 р.). Пізніше обстежували Ф. Б. Копилов (1945, 1950–1953 рр.), І. І. Ляпушкін (1947 р.). Розкопки здійснив О. В. Сухобоков (1981–1982 рр). (площа досліджень 310 кв. м.). Інвентаризаційні обстеження комплексу здійснені О. Б. Супруненком та К. М. Мироненком 2015 р.

Поселення епохи енеоліту, бронзового віку, скіфської доби, роменської культури і давньоруського часу (літописне «місто» Лубно), залишки городища й осередку полкової фортеці м. Лубни козацького періоду, знаходяться у східній — південно-східній частині міста. Культурні нашарування Верхнього Валу, особливо у підвищеній південно-західній частині останця, де знаходилося роменськодавньоруське городище, – найтовщі з-поміж усіх укріплень слов’яно-руської і козацької епох на Полтавщині. Вони мають потужність від 1,8 до 2,5 м, а на окремих ділянках у центральній частині Замку неподалік валу досягають 5,3 м.

Підвищена південно-західна частина останця (колишній Великий Замок) має розміри 360 х 120–140 м, відповідно, площу понад 4,5 га. Тут зберігся відтинок потужного валу-козирка, досипаного у XVII–XVIII ст. і рештки рову давньоруської та козацької епох. Спробу зачистки масиву валу здійснив 1982 р. О.В. Сухобоков. У цій частині Верхнього Валу знаходилися первісні обвалування городища літописного «граду» Лубно, та, як здається, краще укріплена частина прилеглого «верхнього» острогу давньоруського комплексу.

Розташована з північного сходу незначно понижена ділянка останця по вул. 2-й Верхній Вал (місце Малого Замку). Розміри – 310 х 130–170 м, площа, відповідно, складає близько 4 га.  Практично у широтному напрямку ділянку останця по вул. 2-й Верхній Вал перетинають залишки валу Малого Замку заввишки 0,8–1,5 м і шириною 4–6 м. На одному із городів збереглася велика заглибина, діаметром 30 м, що може належати до просіву фортечного колодязя на кшталт відомих у давньоруських «градах» Нижнього Посулля, зокрема, Сніпророді поблизу с. Мацківці Лубенського району. На початку у північній частині Верхнього Валу вбачаються рештки роменського поселення і укріпленого острогу давньоруського городища.

Забудована смуга надсхилля біля підошви останця Верхнього Валу з південного сходу, вздовж Сули, є залишками нижнього селища-посаду та Подолу полкового міста (площа близько 6,3 га).

Таким чином, комплекс має добре виражену в рельєфі ландшафтну домінанту й осередок історичного ландшафту в ур. Верхній Вал – Замок, рештки валів, залишки посадів і мальовничі заглибини давніх ярів з історичними назвами, належачи до числа найвиразніших на Нижньосульському рубежі Київської Русі. Від нього на південний захід, вздовж схилів правого корінного берега Сули, пролягав споруджений за Володимира Святославича (після 988 р.) Посульський оборонний кордон Русі, що захищав Переяслав і Київ від нападів кочовиків.

IV – поч. IІІ, ІІ тис. до н. е., енеоліт, бронзовий вік, VІ – ІV ст. до н. е., скіфський час, ІХ – Х, ХІ – поч. ХІІІ ст., роменська культура, доба Київської Русі, кін. ХVІ – ХVІІІ ст., козацький час.