Знаходиться в центральній частині (ур. Замок) с. Сенча Сенчанської територіальної громади Миргородського району Полтавської області.

Археологічний комплекс в ур. Замок у складі замка, укріпленого передгороддя та двох селищ розташований у центральній історичній частині села Сенча. Практично по центру замка його перерізає регіональна дорога Т-17-23 (м. Лохвиця – с. Вирішальне – м. Лубни), а зі заходу, півдня та сходу культурні нашарування знаходяться в межах чи примикають до вулиць Героїв України та 337-ої стрілецької дивізії, що утворюють своєрідне «коло». Саме в цьому районі, крім житлової та господарської забудови, розташована будівля Сенчанської загальноосвітньої школи, виконавчий комітет Сенчанської сільської ради та будинок культури.

Наявність земляних укріплень у Сенчі зафіксована у працях краєзнавців ХІХ-поч. ХХ ст. О.Ф. Шафонського та М.О. Макаренка. Першим із археологів тут побував на початку ХХ ст. В.Г. Ляскоронський, який уклав план літописного міста і козацького містечка. В подальшому городище обстежували археологи Ф.Б. Копилов, О.В. Сухобоков, М.П. Кучера, Ю.Ю. Моргунов, Ю.О. Шилов, В.В. Шерстюк.

Місто Синець згадується по Воскресенському списку та Першому Новгородському літописі серед Київських градів на Посуллі. У тому ж контексті та в тій же послідовності «Синец» («Синечь») зустрічається серед Київських міст (київсько-чернігівських) у «Списку руських міст дальніх і ближніх», що зафіксував історичну ситуацію кінця ХІV ст. Ще раз «Синеч» (на Сулі) згадується серед інших міст у ярлиці кримського хана Менглі-Гірея 1506 р.

Цікавим фактом є те, що місто у 1095 р. згадується як митрополиче містечко, що є досить унікальним явищем на теренах сучасної Полтавщини.

Рештки земляного укріплення давньоруського часу на сьогодні розташовані у центральній частині села і спотворені побудовою козацької фортеці та селітроварним виробництвом. Кераміка давньоруського часу доволі чисельна, вона вся не виходить за рамки домонгольського часу.

Місце старого Синця у козацький час було заселене одним із перших на Посуллі, і вже на поч. ХVІІ ст. належала до володінь одного з найбільших магнатів Речі Посполитої О. Вишневецького.  У першій половині ХVІІ ст. Синець-Сенча став значним населеним пунктом, одним із найбільших, услід за Лубнами, центрів освоєння Посулля магнатами Вишневецькими.

«Сінча» згадується в «Книге Большому  чертежу» 1627 р. У 1638 р. Сенча зустрічається у московських документах у зв’язку з переходом сюди біженців з польських міст. Бл. 1648 р. в Сенчі було 1403 господарів та 31 коліс млинів, а володіння входило в десятку найбільший серед маєтностей Вишневецьких

У 2023 р. співробітниками Центру охорони та досліджень памяток археології М.В. Коваленком, К.М. Мироненком та В.В. Філонченком було здійснено інвентаризаційні роботи, що дали змогу більш точно окреслити межі пам’ятки.

Проведеними археологічними розвідками за допомогою GPS-зйомки, з використанням аерофотопланів було уточнено розміщення, площі та основні складові археологічного об’єкту розташованого в ур. Замок в с. Сенчі.
Городище в ур. Замок розташоване у центральній частині села і займало відріг другої надзаплавної тераси правого берега р. Сули. Археологічний комплекс складається із замка, міста (укріпленого передгороддя ранньомодерної доби) та селищ (форштадт).
Розміри решток ранньомодерного замка становлять 190 (захід-схід) х 175 м (північ-південь) м, площа – бл. 2,4 га, що в цілому співпадає з раніше відомими відомостями про цю частину городища. Він перерізається автомобільною дорогою м. Лохвиця – м. Лубни, зі сходу обмежений вулицями Лесі Українки та Харченка, з півночі та південного заходу замок обмежений житловою забудовою.
Рештки міста (укріпленого передгороддя) козацької доби: 300 (захід-схід) х 360 (північ – південь) м, площа – бл. 6,4 га. З північного заходу воно обмежене асфальтованим проїздом від автотраси м. Лохвиця – м. Лубни до вул. Героїв України, з північного сходу примикає до замку, із заходу та південного заходу знаходиться в межах вул. Героїв України, зі сходу та південного сходу примикає до східного селища. У цілому контури міста співпадають з єдиним відомим планом В.Г. Ляскоронського початку ХХ ст.
Поширення посаду із західного боку становить 120 (захід – схід) х 340 м (північ – південь), площею – бл. 3,2 га. Воно зі сходу обмежене вулицею Героїв України і примикає до міста (укріпленого передгороддя), на півдні обмежене вулицею Калиновою.
Інше селище примикає до замка та міста із східного боку і становить 150 (захід – схід) х 320 м (північ – південь), площею – бл. 2,6 га. Воно розташоване в районі вулиці 337-ої стрілецької дивізії.
Отже рештки замка, міста (укріпленого передгороддя ранньомодерної доби) та селищ (форштадт) (західного і східного) поширюються 440 (північ – південь) х 500 м (захід – схід), загальна площа – 14,4 га.

Літописне місто мало досить представницький могильник, виявлений В.В. Шерстюком. Він розташований на корінному правому березі р. Сула, уздовж старого сенчанського узвозу, що, здогадно, також виник ще в давньоруські часи. Майже вся територія могильника зайнята старим вже давно не функціонуючим кладовищем села. Більшість збережених насипів мають висоту 0,40-1,00 м, при діаметрах 5-10 м. Кілька досягають висоти до 2,0 м. Безперечно, велика частина курганів, особливо — дрібних, знищена функціонуванням пізнього кладовища.

У східній і північно-східній частині великого укріплення зосереджене максимальне скупчення кераміки першої половини ХVІІ ст., що презентує відродження життя на давньому городищі в козацький час. Окрім горщиків, що мають характерних орнамент у вигляді комірців, валиків, вдавлень, знайдені білоглиняні миски з крайкуванням зеленою поливою, вінця великих посудин типу корчажок, теж крайкованих поливою та з горизонтальним лискуванням у вигляді прогладжених ліній, горщики із защипами-вдавленнями по потовщеному зрізу. Саме ця кераміка, доволі чисельна на території села, вирізняє керамічний комплекс Сенчі серед інших козацьких містечок. Можна припустити, що це місцева гончарська традиція ХVІІ ст.

Давньоруський час (Х-ХІІІ ст.), козацький період (XVII — XVIII ст.).