Неподалік мосту через р. Сулу поблизу с. Засулля, на насипі поряд з автострадою Київ-Довжанський, встановлено козацький хрест і камінь з мармуровою плитою, на якому напис: «Лицарям волі Северина Наливайка – жертвам Солоницької трагедії 1596 року». Проте розташування пам’ятного знаку не має жодної прив’язки до справжнього місця вказаної історичної події, коли під Лубнами, над р. Солоницею, відбувся фінальний акт тривалого козацько-селянського повстання 1594-1596 рр., що вирувало переважно на Правобережній Україні.

У середині травня 1596 р. обоз повстанців, очолюваних козацькими ватажками С. Наливайком та Г.Лободою, який відступав від Переяслава на Олександрів (Лубни), наздогнав передовий загін королівського війська на чолі з польним коронним гетьманом С. Жолкевським. Козаки встигли спорудити табір над р. Солониця, який, за описом самого польського очільника у листі до короля, був облаштований «у місці досить добре пристосованому, з якого було добре видно околиці на всі сторони», оточений у дев’ять рядів возами  (за іншими даними – лише в чотири) та окопаний навколо шанцями.

Козацький табір також захищали вал та спеціальні башти типу редутів для установки гармат. У таборі перебувало до 12 тис. осіб (половина з яких жінки та діти). Королівське військо, яке надійшло до козацького табору 22-26 травня 1596 р., налічувало понад 6 тис. боєздатних вояків. Після кількох невдалих спроб штурму С. Жолкевський перейшов до планомірної облоги повстанців, що тривала з 22-24 травня по 7 червня. У таборі не вистачало їжі та води. Ситуація ускладнювалася внутрішніми конфліктами у середовищі повсталих, спровокованими польським гетьманом. Внаслідок цього за підозрою у зраді козаки стратили Г. Лободу.

5-6 червня 1596 табір було піддано обстрілу з важких гармат. Обложені погодились на капітуляцію і видали С. Наливайка, М. Шаулу та ін. старшин, гармати, прапори і скарб. Однак 8 червня жовніри і шляхта напали на козаків і вчинили погром, масштаби якого суперечливо подаються в джерелах. Частина козаків на чолі з К. Кремпським все ж прорвалися на Запорожжя, а полонені ватажки повстанців були відвезені до Варшави і після жорстоких тортур страчені.

За народними переказами, козаки стояли табором на Довгому озері біля хутору Туркачі за три версти від Лубен. У літературі широко відомі зображення укріплення з підписом «Табір на р. Солониці 1596 р.», де він розміщений на правому березі р. Сули. Знайти місце козацького табору «в урочищі Солониця» свого часу намагались Т. Шевченко, М. Костомаров, автор роману про Северина Наливайка І. Ле. Але ні тоді, ні пізніше, археологічні розкопки не проводилися. Не дали результатів і археологічні розвідки С. Леп’явко (1989 р.), Д. Телегіна (1991-1992 рр.) та Ю. Моргунова (1991-1992 рр.). С. Леп’явко зазначив, що ніяких зовнішніх ознак земляних споруд в солоницькій окрузі не збереглося, а назва «Солониця» відноситься до досить значної території – вздовж річок Солониця, Суха Солониця, озера Солоного.

Д. Телегін, підводячи підсумки роботи експедиції «Часи козацькі» в 1991-1992 рр., схилявся до думки, про можливість розташування табору Наливайка на Турчаківському пагорбі, взагалі поставивши під сумнів достовірність відомого малюнку табору на Солониці, розміщеного художником на правому березі цієї річки. Про відсутність залишків табору на цій території стверджував і Ю. Моргунов, який досліджував територію Лубенщини у 1991-1992 рр.

На сьогоднішній день, за винятком окремих знахідок козацької доби, зроблених переважно ентузіастами, остаточна локалізація місця Солоницької трагедії залишається справою майбутнього.