Знаходиться навколо с. Більськ Більської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Серед археологічних пам’яток України і Полтавщини зокрема Більське городище та пам’ятки його округи посідають одне з найвизначніших місць. Це унікальний археологічний комплекс, який розкинувся на території Полтавщини на 7521 га.

Загальна характеристика. Більський археологічний комплекс знаходиться на вододільному плато рр. Ворскли та Сухої Груні, переважно на території Котелевського і Зіньківського районів Полтавської області. Північна частина грандіозної пам’ятки виходить за межі Полтавщини — в Охтирський район Сумської області. Більшість пам’яток комплексу розташована в межах умовного чотирикутника між селами Довжик Котелевського, Куземин Охтирського, Батьки і Глинське Зіньківського районів. На території Більського городища знаходиться с.Більськ Котелевського району.

Велике Більське городище — найбільше укріплене поселення Європи доби раннього залізного віку. Його площа складає, за найновішими підрахунками 4875,2 га. Це складний комплекс, утворений з основних частин: Західне (95 га), Східне (85 га) та Куземинське укріплення (15,4 га), включені до єдиної системи Великого Більського укріплення (4687,8 га). Для уявлення про розміри цього величезного поселення, що існувало понад 2500 років тому, достатньо згадати, що його сучасник у межиріччі Тигру та Євфрату — одне з найперших міст в історії людства Вавілон, — у пору свого розквіту (VІІ-VІ ст. до н.е.) займав прямокутник площею близько 1000 га, тобто, був майже у п’ять разів менший.

Показовими є й інші характеристики. Так, протяжність Більського городища з півночі на південь складає 11660 м, із заходу на схід — 6520 м. Такі значні розміри давнього поселення можна цілком зіставити із масштабами деяких сучасних міст України, зокрема, на території городища могли б із надлишком розміститися такі області центри як Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне чи Ужгород.

Результати наукових досліджень. Вперше кургани та городища в районі Більська згадуються в грамотах та документах початку XVII ст. про розробку на селітру насипів величезних курганів Скоробору польськими промисловиками. Досить детальну характеристику комплексу пам’яток дав граф О.О. Бобринський, який провів перші археологічні розкопки в окрузі, дослідивши 1897 р. зруйнований шукачами скарбів курган біля с.Глинище. Він вперше визначив належність пам’яток до скіфської епохи, навів опис Західного та частини укріплень Великого Більського городища.

На початку XX ст. з’являються кілька детальних описів окремих пам’яток комплексу, які належать В.Г. Ляскоронському та Л.В. Падалці. Перші масштабні дослідження на Більському городищі здійснені В.О. Городцовим. За один польовий сезон 1906 р. вченим досліджені ділянки культурних нашарувань на Західному городищі та в межах Великого укріплення, 22 кургани і майдани, проведені роботи на селищах в окрузі городища.

З 1954 р. роботи на городищі розпочала Скіфо-слов’янська експедиція Харківського університету на чолі з Б.А. Шрамком. У 1958-1960 рр. в них брала участь група вчених Московського університету під керівництвом професора Б.М. Гракова, а пізніше у складі дослідницької групи працювали окремі загони фахівців з різних міст України — А.О. Моруженко, В.П. Андрієнка (Донецьк), Ю.М. Бойка (Вінниця), П.Я. Гавриша (Полтава), І.Б. Шрамко (Харків) та ін.

З 1992 р. некрополі та пам’ятки широкої округи Більського городища вивчала українсько-німецька експедиція ІА НАН України і Гамбурзького університету під керівництвом В.Ю. Мурзіна, Є.В. Черненка і почесного академіка НАН України Р. Ролле. З 1989 р. розкопки зольників на Західному укріпленні веде загін харківської дослідниці І.Б. Шрамко. З 1994 р. дослідження тут проводила експедиція Полтавського обласного Центру охорони та досліджень пам’яток археології під керівництвом О.Б. Супруненка. Тривалий час тут працювала експедиція-практика Полтавського державного педуніверситету (П.Я. Гавриш).

З утворенням Комунального закладу «Історико-культурний заповідник «Більськ» його працівники активно взялися до вивчення самого Більського городища та його округи. Вивчалися території північної частини Більського городища (О.В. Коротя, Є.В. Осадчий), південної частини — (В.В. Приймак, І.І. Корост, О.М. Шапорда), проводяться розкопки курганів ур. Скоробір (за участю І.Б. Шрамко). Цікавим проведення на теренах Більського городища Археологічної школи для молодих археологів (керівник Д.С. Гречко), яка вже триває кілька років підряд у літній сезон.

Деякі підсумки вивчення. В результаті польових досліджень встановлено, що найдавніші культурні нашарування на території Великого Більського городища належать до зрубної та бондарихинської культур бронзового віку, коли тут існували невеликі відкриті селища. У VIII – на початку VII ст. до н.е., з формуванням ворсклинського локального варіанту лісостепової культури ранньозалізної доби, в межах пам’ятки з’являються нові поселення, а в VІІ-VІ ст. до н.е., майже одночасно, споруджується два первинних укріплення — Західне (дещо раніше), на правому березі Сухої Груні, та Східне (дещо пізніше), на правому березі Ворскли, які невдовзі були об’єднані оборонними спорудами Великого Більського укріплення. Пізніше, в V ст. до н. е., в цю систему було включене Куземинське укріплення.

Всі ці частини Більського городища були захищені потужними дерево-земляними оборонними спорудами, що складалися з глибоких ровів та високих валів, увінчаних дерев’яними стінами з баштами. За підрахунками Б.А. Шрамка, загальна довжина валів Західного укріплення складала — 3270 м, Східного — 3870 м, збережених Куземинського — 898 м, Великого Більського укріплення — 25995 м; загальна довжина всіх оборонних споруд — перевищує 36000 м.

Грандіозна фортеця надійно захищала мешканців від нападу ворогів. Деякі ділянки укріплень зберігають сліди нападів, хоча повністю взяти штурмом фортецю ворогам, імовірно, не вдавалося ніколи. Існують аргументовані припущення, що саме до столиці союзників скіфів — гелонів у грецько-перській війні V ст. до н.е., — направляв частину свого війська відомий цар персів Дарій. Після нападів пошкоджені ділянки валів та стін не тільки відновлювалися, а й підсилювалися. Археологи нараховують п’ять таких значних реконструкцій та чимало локальних ремонтів. З огляду на масштаби укріплень, така грандіозна діяльність була під силу лише величезній на той час кількості робітників — 30-50 тис. чол., зібраних до городища з різних частин підвладної території впродовж кількох сезонів.

За рядом ознак населення Більського городища було етнічно неоднорідним. Тут жили будини, переселенці з сучасного українського південного сходу чи півдня — гелони, неври і, напевне, представники інших етнічних утворень.

Більське городище було значним політичним та культурним центром скіфського часу. Напевне, підвладна протомісту територія — хора — охоплювала басейни Середньої і Нижньої Ворскли, Псла, межиріччя цих рік, а, можливо, і регіональну річкову систему Сули. Під час розкопок виявлені залишки напівземлянкових та наземних жител, різноманітні присадибні споруди господарського призначення — льохи, ями-зерносховища, погрібки, сушарні та ін., рештки майстерень ремісників — ковалів, бронзоливарників, ювелірів, гончарів, косторізів тощо. Відзначені певні планувальні засади розміщення садиб на Східному укріпленні, наявність двоповерхових дерев’яних споруд. Є залишки жертовників і храмів, в одному з яких, можливо, проводилися й астрономічні спостереження. Численні знахідки керамічної пластики — антропо-, зоо- та орнітоморфних статуеток, інших вотивних предметів свідчать про існування у середовищі місцевого населення землеробських культів родючості. На городищі проводилися свята на честь Діоніса, про які згадує Геродот.

Населення Більського городища існувало за рахунок ведення землеробства, городництва, скотарства, мисливства, різноманітних ремесел та домашніх промислів, торгівлі. Торгові зв’язки міського центру були інтенсивними і широкомасштабними. Вигідне географічне положення городища дозволяло використовувати розгалуджену систему річкових та суходільних шляхів. Знахідки імпортних виробів і особливо античного розписного посуду, амфорної тари, скляних предметів свідчать про зв’язки з багатьма центрами античного світу (Іонія, Аттіка, Самос, Родос, Хіос, Лесбос, Фасос, Кос, Сінопа, Гераклея, Навкратіс та ін.).

На шляху свого історичного розвитку Більське городище з центру союзу племен перетворилося у міський центр, котрий ототожнюється рядом дослідників (В.М. Щербаківський, Б.А. Шрамко, Б.О. Рибаков) зі згаданим Геродотом містом Гелоном. Основою його розквіту були ремесла і торгівля. Так продовжувалося до початку III ст. до н.е., коли на півдні Східної Європи відбулися важливі політико-економічні зміни, викликані впливом кліматичних та інших факторів, котрі порушили зв’язки Більського городища і призвели до занепаду місцевого ремесла та торгівлі, зменшення врожайності сільськогосподарських угідь. Життя на городищі поступово згасає і воно завершує своє існування як значний центр.

Невеликі поселення на території Більського городища існували і в більш пізній час. Виявлені залишки селищ пізньозарубинецької (ур.Озеро), київської (ур.Сад), черняхівської (ур. Марченки, Перещепине, Сад, Центр, Східне укріплення), пеньківської, місцезнаходження речей салтівської та роменської культур, поодинокі печенізькі старожитності. На Східному укріпленні городища є сліди селища києво-руської доби. На Східному укріпленні Більського городища знайдена унікальна антська фібула з написом літерами грецького алфавіту. На південь та північ від городища, у Глинському і Куземині, в VІІІ-ХІІІ ст. існували роменські і давньоруські городища.

Пам’ятки округи. Курганні некрополі Більського городища розташовані на захід та північний захід від Великого укріплення. Це могильники в ур.Скоробір, Осняги, Марченки, Саранчеве поле та Перещепине. На початку XX ст. тут нараховувалося понад 1000 курганів різної висоти — від 0,5 до 3-4 м. На сьогодні, за неповними даними картографування, ця кількість не перевищує 600 ще збережених насипів. На території Більського городища знаходяться також і два окремі курганні могильники, пов’язані з життєдіяльністю селищ на території Великого укріплення — могильники «А» і «Б».

Пам’ятки природи. На території комплексу розташовано чимало природних об’єктів, де рослинний світ і ландшафт є заповідними. З них вирізняються дуб Сковороди, угрупування степової рослинності на Скороборі та Розритій Могилі, валах Великого укріплення Більського городища. Широко відоме ще з XVII ст. Більське джерело під Барвінковою горою. Східна округа городища межує із пам’яткою природи всеукраїнського значення — Ковпаківським дендропарком.

II тисячоліття – IV століття до нашої ери, ІІ – V, V – VII, XVII – XVIII століття