Знаходиться на південно-східній околиці м. Лубни, адміністративно – в Михнівській сільській раді Лубенського району, Полтавська область, неподалік с. Терни, в ур. Лиса Гора, біля адміністративної межі Лубенської міської і Михнівської сільської рад, за 0,683 км на південний схід  від перехрестя вул. Степової та Володимира Малика (південно-східна околиця міста), за 0,650 км на схід від перехрестя вул. Володимира Малика і 4-го Тернівського провулку, за 0,225 км на північний захід від залізничного мосту через р. Сулу.

Вказану пам’ятку досліджували кілька разів Ф.І. Камінський (1881 та 1883 рр.), М.М. Чередниченко (1984 р.). Обстежували В.Г. Ляскоронський (кін. ХІХ ст.), О.Б. Супруненко (1984 р.). Інвентаризаційні обстеження проведені К.М. Мироненком і О.Б. Супруненком восени 2015 р.

Лиса Гора відвідувалася Т.Г. Шевченком 1845 р., згадувалася й описувалася у кількох краєзнавчих роботах кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Пам’ятка займає вузький останець правого корінного берега р. Сули, що круто нависає над її річищем.

Група курганів (курганний могильник) доби ранньої і середньої бронзи – скіфського часу, зі впускними похованнями степових конфедератів Русі (зокрема, торка) та XVII ст., розташована вздовж вузької вершини нерівномірно підвищеного плато мисоподібного останця. Поселення доби енеоліту, раннього і пізнього бронзового віків займає розширений майданчик гребеню цього ж останця корінного берега з південного боку. Виступаючий на півден­ний схід уступ в основі, навпроти залізничного мосту, у чверть висоти Лисої Гори, за давньоруського часу був включений до системи ескарпувань «змійових» валів Посульської оборонної лінії Давньої Русі.

1. Група курганів (курганний могильник) на початку 1880-х рр. складалася з більше 20 курганів, з яких 16 були розташовані меридіальним ланцюжком вздовж гребеню плато Лисої Гори. Висота курганів наразі не перевищує 0,3–1,5 м при діаметрі 8–25 м. Переважна більшість поховань могильника належала скіфському часу і датується від VI до IV ст. до н. е. В основі кількох курганів містилися ямні (кін. ІІІ – поч. ІІ тис. до н. е.) та бабинської культури (XVII – XVI ст. до н. е.) поховання бронзового віку. Насамкінець, варто вказати про виявлення у насипах курганів кількох інвентарних поховань кочівників-конфедератів Русі половецько-торкського походження, про що свідчить знахідка О.В. Сидоренка під схилом гори 1997 р. візантійської монети – срібного аспра, карбованого за імпера­тора Олексія І Комніна (1081 – 1118) у Костянтинополі (після 1092 р.). Монета мала отвір, використовувалася як підвіска кочовиками.
2. Поселення доби енеоліту – бронзового віку займало південну, розширену частину останця, за сучасними обмірами, площею понад 1,0 га (50-80 х 200 м). Проведені дослідження встановили факти наявності у культурному шарі потужністю 0,4–0,5 м не тільки пивихинської, а й більш пізньої кераміки – пізньоямного часу, бабинської та бондарихинської культур, а також давньоруського гончарного посуду ХІІ ст., що вказувало на існування кількох більш пізніх горизонтів на поселенні. Розкопками М.М. Чередніченка досліджувалася частина незначно заглибленого в ґрунт великого житла, як він уважав, пивихинської культури.

V-II тис. до н. е., XVII-XVI, ХІІ-Х, VI-IV ст. до н. е., XI-XII, XVIІI–XIХ ст., епоха енеоліту – бронзового віку, скіфський час, доба Київської Русі, козацький час