Навряд чи це просто збіг обставин, що саме на Полтавщині, в самому серці того інтелектуального осередку, що склався в краї на той час, у 1809 р. народився письменник, якого світова громадськість справедливо вважає одним з найбільших геніїв світової літератури. Невеличке сільце Василівка, інша назва маєтку – Яновщина (сучасне Гоголеве), стало Батьківщиною безсмертного Миколи Васильовича Гоголя.
Саме село відоме з другої половини XVIII ст. як хутір Купчин (Купчинський), який входив до Шишацької сотні Миргородського козацького полку. На 80-ті роки XVIII ст. тут було 19 «посполитих» хат, що належали шанованому в козацькому середовищі бунчуковому товаришу Семенові Лизогубу, який у 1781 р. подарував Купчин своїй дочці Тетяні Семенівні Лизогуб, дружині Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського.
На той час хутір був вже не дуже то й маленький, у 1782 р. там ньому проживало 144 жителя. Микола Гоголь, який з’явився на світ у Великих Сорочинцях, жив у Василівці, як було перейменовано хутір після народження в сім’ї Гоголів-Яновських сина Василя, батька письменника, від свого народження у 1809 році до 1818 р. І очевидним є той факт, що найбільший вплив на формування творчого генія майбутнього письменника здійснив, звичайно ж, його батько Василь Опанасович, а також бабуся Тетяна Семенівна, яка належала до одного з найвідоміших козацько-старшинських родів України, і, відповідно, доклала немало зусиль для формування характеру та світогляду як свого сина, так і онука.
Після смерті свого чоловіка, саме Тетяна Семенівна Лизогуб володіла Василівкою. За свідченнями сучасників, вона була жінкою дуже освіченою і побожною, добре розумілася на живописі й вміла гарно малювати. У Василівці навіть довгий час зберігались дві її картини: на одній із них були зображені фрукти, а на другій — розрізані дині. За легендою, Тетяна Семенівна втекла з дому разом із коханим Опанасом Гоголем-Яновським й вийшла за нього заміж всупереч волі батьків. Для сина та онука вона була джерелом історичних, побутових та релігійних оповідок. Тетяна Семенівна добре знала і пам’ятала старий козацький побут.
Згідно з висновками гоголезнавців, бабуся письменника була справжньою людиною минулої доби, живим представником і носієм старовини в усіх проявах — у смаках, звичках, навіть примхах. Наприклад, з маєтку вона виїжджала лише в екіпажі, запряженому парою волів, а не коней.
Василь Опанасович Гоголь-Яновський народився 1777 р. саме на козацькому хуторі Купчин. Так само, як і його більш відомий сучасник Іван Котляревський, він кілька років навчався у Полтавській семінарії. У 10-річному віці Василь, очевидно, не без втручання батька, Опанаса Дем’яновича, який служив в полковій канцелярії, вже був значковим товаришем. Відомо, що наприкінці 1787 р. він уже став корнетом. Невдовзі Василь Гоголь-Яновський намагався вступити до Московського університету, але ця спроба була невдалою. Не зміг він отримати (за станом здоров’я) й військову службу в імператорській гвардії. У 1799 р. Василь Опанасович уже перебував на цивільній службі в чині титулярного радника при Малоросійському поштамті. Коли батькові Миколи Гоголя виповнилося 30 років, він пішов у відставку, маючи поважний чин колезького асесора.
Ще з юних літ Василь Гоголь-Яновський мріяв бути поетом і почав писати вірші як українською, так і російською мовою. З часом він став відомим на Полтавщині автором багатьох рукописних комедій та водевілів. На жаль, зберігся лише один із літературних творів Василя Гоголя-Яновського «Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом», який побачив світ уже після смерті як самого автора, так і його сина. Він був опублікуваний 1862 р. у петербурзькому журналі «Основа».
Головною причиною того, що твори В.О. Гоголя не збереглись для нащадків, був наступний факт. Марія Іванівна Гоголь згадувала: «…муж мой писал много стихов и комедий в стихах на русском и малороссийском языках, но сын мой все выпросил у меня, надеясь напечатать. Он тогда был очень молод, и верно они сожжены в Италии вместе с его рукописью, не рассмотрев, будучи одержим тяжкой болезнью, и у меня не осталось ничего на бумаге…».
Твори Василя Гоголя-Яновського, про які відомо переважно за відгуками сучасників та визнаним впливом на ранню творчість Миколи Гоголя, засвідчували глибоке знання автором українських звичаїв, обрядів, знайомство зі старовинним народним вертепом. Водночас у дворянському середовищі Василя Опанасовича знали не тільки як українського письменника, а і як дотепного оповідача та анекдотника. Він підтримував добрі відносини з сусідами і багато з ким близько товаришував. Відомо, що теплі стосунки пов’язували В.О.Гоголя-Яновського з вихідцями зі козацько-старшинського шляхетства М.Трохимовським, В.Ломиковським, В.Капністом та його дітьми, є дані про його знайомство з І.П. Котляревським.
Певний час В.О. Гоголь-Яновський був секретарем і довіреною особою Дмитра Прокоповича Трощинського — міністра уділів, юстиції і фінансів Російської імперії, сенатора, далекого родича Марії Іванівни Гоголь, в дівоцтві Косяровської. Протягом багатьох років, починаючи з 1806 р., він періодично жив і працював у родовому маєтку Дмитра Трощинського в Кибинцях Миргородського повіту. Крім того, що Василь Опанасович допомагав управляти великим маєстатом Д.Трощинського, якого Т.Шевченко пізніше назвав «козаком-вельможею», він разом з В.Капністом опікувався його театром та навіть розбирав особистий архів відставного царедворця. Відомо також, що саме В.О.Гоголь відповідав за проведення традиційного ярмарку у сусідніх Сорочинцях.
Відповідно у цей час записник Василя Гоголя-Яновського, до якого він зазвичай записував свої вірші, був заповнений практичними порадами відносно того, як вести рахунки, описами англійських садів і філософськими роздумами. А ось що писав про діяльність батька Миколи Гоголя сам Дмитро Трощинський: «Василеві Опанасовичу я вдячний за його справність. Од нього отримав я вже потрібну відомість і по силкуюся і з мого боку виконати, що обіцяв йому… Якщо не взято з кабінету мого папери, що стосуються до діяльності губернського маршала, Ви вельми добре зробите, віддавши Василеві Опанасовичу ключ од тієї половини шафи, де покладено ці папери…».
З 1812 р. Василь Гоголь-Яновський, разом із Василем Капністом, був режисером й постановником заснованого Дмитром Трощинським у Кибинцях домашнього театру. Тут батько Миколи Гоголя показав себе не лише як талановитий театральний режисер, а і як вправний актор. Саме для постановки у цьому театрі він написав кілька комедійних віршованих п’єс, серед яких “Собака-вівця” (текст не зберігся), “Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом”, що прославили його як українського письменника.
Виступав Василь Опанасович разом з дружиною також у аматорському театрі в Обухівці, маєтку Капністів, де у серпні 1813 р. отримав нагоду познайомитись з Г.І. Державіним.
Батько Миколи Гоголя розмовляв українською мовою, однак, спілкуючись із представниками вищих станів, зазвичай переходив на російську. Сучасники цінували його не лише як письменника й актора, а і як великого жартівника та знавця багатьох веселих історій. Відомо також, що Василь Опанасович переймався належним вихованням своїх дітей.
Не забував Василь Опанасович вправно вести і власне господарство у Василівці, де він звів цегельний завод, винокурню, водяний млин, розпланував парк та облаштував ставки. У 1821 р. Василь Опанасович навіть перебудував старий будинок у «готичному стилі» на новий, у стилі класицизму.
Розповідають, що В.О. Гоголь-Яновський був дуже хворобливим. Так, ще до весілля з майбутньою дружиною, він два роки хворів на пропасницю. Очевидно, це вплинуло на те, що із 12 народжених дітей у подружжя Гоголів-Яновських тільки четверо залишилися живими, в тому числі із 6 народжених хлопчиків лише один Микола. Часто, під час загострення хвороби, Василь Опанасович їздив лікуватися до Сорочинців, Миргорода та Лубен. Саме під час однієї з таких поїздок він і помер. Це сталося 31 березня 1825 р. в Кибинцях.
Мати Миколи Гоголя мала непогану домашню освіту, була досить начитаною й добре знала українську історію, звичаї і традиції свого народу. Вона також виступала разом з чоловіком в аматорських спектаклях у Кибинцях і Обухівці. Після того, як Микола Гоголь залишив родинне гніздо, Марія Іванівна регулярно листувалась з сином, постачала йому матеріали про українські народні звичаї. Вона пережила Миколу Васильовича на сімнадцять років і померла 1868 р. у Василівці, де прожила більшу частину свого життя.
Як відомо, сам Микола Васильович, присвятивши своє життя художній творчості, більшість часу проводив у роз’їздах, жив у російських столицях та за кордоном. Лише вряди-годи він повертався до своєї Василівки, відвідуючи з візитами друзів сім’ї та знайомих. Так він приїздив на Полтавщину у 1832 році, після виходу в світ «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», перед поїздкою за кордон у 1835 р., але найбільш трагічними були приїзди письменника на батьківщину незадовго до смерті, у 1850 та 1851 роках, коли він, розчарований у житті та людях, ніби попрощався з рідним краєм, відчуваючи, що не повернеться.
Маєток родини Гоголів не зберігся до наших днів. Після смерті Марії Іванівни він неодноразово зазнавав перебудови, і врешті-решт був знищений в роки Другої світової війни. Наприкінці 70-х – на поч. 80-х років XX ст. садибу було дбайливо відновлено і в 1984 році свої двері для відвідувачів відкрив музей-заповідник М.В. Гоголя.
Батьки письменника знайшли свій вічний спочинок на території садиби Гоголів-Яновських, на цвинтарі мурованої церкви Різдва Богородиці, зведеної В.О. Гоголем у 1821 р. і зруйнованої за доби радянської влади. У кінці XIX ст. племінник письменника В.Я. Головня поставив над могилами хрест. У 1953 р. поховання впорядковано, у 1983 р. встановлено новий бронзовий хрест з розп’яттям.
Варто привести опис родинного гнізда Гоголя Григорієм, створений Данилевським: «Ось вони, місця, де проминуло веселе дитинство Гоголя! Широка галявина над косогором. Праворуч хати хутора, чистенькі, пофарбовані білим і жовтим, у затінку чарівних садків; ліворуч левада, щось наче розлогий город, середина його, ближча до хутора, обсаджена липами та вербами. Перед цією огорожею кам’яна церква із зеленим дахом. Огорожа церкви з цегли. Церква стоїть між левадою та хутором, напроти неї, прилягаючи до хат хутора, з правого таки боку, нова огорожа; за нею панський дерев’яний будинок з червоним дахом, одноповерховий; праворуч від нього флігель, ліворуч — селянське житло. За будинком сад, за садом ставки. За ставками неоглядні рівнини українських степів».
Віталій Сальніков, ст. наук. співр. КЗ “ЦОДПА”
Для підготовки публікації використано матеріали: Попович М. Микола Гоголь; Чухліб Т. Козацьке коріння Миколи Гоголя; Розсоха Л. Миргородщина козацька і Гоголівська, та ін.
Навряд чи це просто збіг обставин, що саме на Полтавщині, в самому серці того інтелектуального осередку, що склався в краї на той час, у 1809 р. народився письменник, якого світова громадськість справедливо вважає одним з найбільших геніїв світової літератури. Невеличке сільце Василівка, інша назва маєтку – Яновщина (сучасне Гоголеве), стало Батьківщиною безсмертного Миколи Васильовича Гоголя.
Саме село відоме з другої половини XVIII ст. як хутір Купчин (Купчинський), який входив до Шишацької сотні Миргородського козацького полку. На 80-ті роки XVIII ст. тут було 19 «посполитих» хат, що належали шанованому в козацькому середовищі бунчуковому товаришу Семенові Лизогубу, який у 1781 р. подарував Купчин своїй дочці Тетяні Семенівні Лизогуб, дружині Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського.
На той час хутір був вже не дуже то й маленький, у 1782 р. там ньому проживало 144 жителя. Микола Гоголь, який з’явився на світ у Великих Сорочинцях, жив у Василівці, як було перейменовано хутір після народження в сім’ї Гоголів-Яновських сина Василя, батька письменника, від свого народження у 1809 році до 1818 р. І очевидним є той факт, що найбільший вплив на формування творчого генія майбутнього письменника здійснив, звичайно ж, його батько Василь Опанасович, а також бабуся Тетяна Семенівна, яка належала до одного з найвідоміших козацько-старшинських родів України, і, відповідно, доклала немало зусиль для формування характеру та світогляду як свого сина, так і онука.
Після смерті свого чоловіка, саме Тетяна Семенівна Лизогуб володіла Василівкою. За свідченнями сучасників, вона була жінкою дуже освіченою і побожною, добре розумілася на живописі й вміла гарно малювати. У Василівці навіть довгий час зберігались дві її картини: на одній із них були зображені фрукти, а на другій — розрізані дині. За легендою, Тетяна Семенівна втекла з дому разом із коханим Опанасом Гоголем-Яновським й вийшла за нього заміж всупереч волі батьків. Для сина та онука вона була джерелом історичних, побутових та релігійних оповідок. Тетяна Семенівна добре знала і пам’ятала старий козацький побут.
Згідно з висновками гоголезнавців, бабуся письменника була справжньою людиною минулої доби, живим представником і носієм старовини в усіх проявах — у смаках, звичках, навіть примхах. Наприклад, з маєтку вона виїжджала лише в екіпажі, запряженому парою волів, а не коней.
Василь Опанасович Гоголь-Яновський народився 1777 р. саме на козацькому хуторі Купчин. Так само, як і його більш відомий сучасник Іван Котляревський, він кілька років навчався у Полтавській семінарії. У 10-річному віці Василь, очевидно, не без втручання батька, Опанаса Дем’яновича, який служив в полковій канцелярії, вже був значковим товаришем. Відомо, що наприкінці 1787 р. він уже став корнетом. Невдовзі Василь Гоголь-Яновський намагався вступити до Московського університету, але ця спроба була невдалою. Не зміг він отримати (за станом здоров’я) й військову службу в імператорській гвардії. У 1799 р. Василь Опанасович уже перебував на цивільній службі в чині титулярного радника при Малоросійському поштамті. Коли батькові Миколи Гоголя виповнилося 30 років, він пішов у відставку, маючи поважний чин колезького асесора.
Ще з юних літ Василь Гоголь-Яновський мріяв бути поетом і почав писати вірші як українською, так і російською мовою. З часом він став відомим на Полтавщині автором багатьох рукописних комедій та водевілів. На жаль, зберігся лише один із літературних творів Василя Гоголя-Яновського «Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом», який побачив світ уже після смерті як самого автора, так і його сина. Він був опублікуваний 1862 р. у петербурзькому журналі «Основа».
Головною причиною того, що твори В.О. Гоголя не збереглись для нащадків, був наступний факт. Марія Іванівна Гоголь згадувала: «…муж мой писал много стихов и комедий в стихах на русском и малороссийском языках, но сын мой все выпросил у меня, надеясь напечатать. Он тогда был очень молод, и верно они сожжены в Италии вместе с его рукописью, не рассмотрев, будучи одержим тяжкой болезнью, и у меня не осталось ничего на бумаге…».
Твори Василя Гоголя-Яновського, про які відомо переважно за відгуками сучасників та визнаним впливом на ранню творчість Миколи Гоголя, засвідчували глибоке знання автором українських звичаїв, обрядів, знайомство зі старовинним народним вертепом. Водночас у дворянському середовищі Василя Опанасовича знали не тільки як українського письменника, а і як дотепного оповідача та анекдотника. Він підтримував добрі відносини з сусідами і багато з ким близько товаришував. Відомо, що теплі стосунки пов’язували В.О.Гоголя-Яновського з вихідцями зі козацько-старшинського шляхетства М.Трохимовським, В.Ломиковським, В.Капністом та його дітьми, є дані про його знайомство з І.П. Котляревським.
Певний час В.О. Гоголь-Яновський був секретарем і довіреною особою Дмитра Прокоповича Трощинського — міністра уділів, юстиції і фінансів Російської імперії, сенатора, далекого родича Марії Іванівни Гоголь, в дівоцтві Косяровської. Протягом багатьох років, починаючи з 1806 р., він періодично жив і працював у родовому маєтку Дмитра Трощинського в Кибинцях Миргородського повіту. Крім того, що Василь Опанасович допомагав управляти великим маєстатом Д.Трощинського, якого Т.Шевченко пізніше назвав «козаком-вельможею», він разом з В.Капністом опікувався його театром та навіть розбирав особистий архів відставного царедворця. Відомо також, що саме В.О.Гоголь відповідав за проведення традиційного ярмарку у сусідніх Сорочинцях.
Відповідно у цей час записник Василя Гоголя-Яновського, до якого він зазвичай записував свої вірші, був заповнений практичними порадами відносно того, як вести рахунки, описами англійських садів і філософськими роздумами. А ось що писав про діяльність батька Миколи Гоголя сам Дмитро Трощинський: «Василеві Опанасовичу я вдячний за його справність. Од нього отримав я вже потрібну відомість і по силкуюся і з мого боку виконати, що обіцяв йому… Якщо не взято з кабінету мого папери, що стосуються до діяльності губернського маршала, Ви вельми добре зробите, віддавши Василеві Опанасовичу ключ од тієї половини шафи, де покладено ці папери…».
З 1812 р. Василь Гоголь-Яновський, разом із Василем Капністом, був режисером й постановником заснованого Дмитром Трощинським у Кибинцях домашнього театру. Тут батько Миколи Гоголя показав себе не лише як талановитий театральний режисер, а і як вправний актор. Саме для постановки у цьому театрі він написав кілька комедійних віршованих п’єс, серед яких “Собака-вівця” (текст не зберігся), “Простак, або Хитрість жінки, перехитрена солдатом”, що прославили його як українського письменника.
Виступав Василь Опанасович разом з дружиною також у аматорському театрі в Обухівці, маєтку Капністів, де у серпні 1813 р. отримав нагоду познайомитись з Г.І. Державіним.
Батько Миколи Гоголя розмовляв українською мовою, однак, спілкуючись із представниками вищих станів, зазвичай переходив на російську. Сучасники цінували його не лише як письменника й актора, а і як великого жартівника та знавця багатьох веселих історій. Відомо також, що Василь Опанасович переймався належним вихованням своїх дітей.
Не забував Василь Опанасович вправно вести і власне господарство у Василівці, де він звів цегельний завод, винокурню, водяний млин, розпланував парк та облаштував ставки. У 1821 р. Василь Опанасович навіть перебудував старий будинок у «готичному стилі» на новий, у стилі класицизму.
Розповідають, що В.О. Гоголь-Яновський був дуже хворобливим. Так, ще до весілля з майбутньою дружиною, він два роки хворів на пропасницю. Очевидно, це вплинуло на те, що із 12 народжених дітей у подружжя Гоголів-Яновських тільки четверо залишилися живими, в тому числі із 6 народжених хлопчиків лише один Микола. Часто, під час загострення хвороби, Василь Опанасович їздив лікуватися до Сорочинців, Миргорода та Лубен. Саме під час однієї з таких поїздок він і помер. Це сталося 31 березня 1825 р. в Кибинцях.
Мати Миколи Гоголя мала непогану домашню освіту, була досить начитаною й добре знала українську історію, звичаї і традиції свого народу. Вона також виступала разом з чоловіком в аматорських спектаклях у Кибинцях і Обухівці. Після того, як Микола Гоголь залишив родинне гніздо, Марія Іванівна регулярно листувалась з сином, постачала йому матеріали про українські народні звичаї. Вона пережила Миколу Васильовича на сімнадцять років і померла 1868 р. у Василівці, де прожила більшу частину свого життя.
Як відомо, сам Микола Васильович, присвятивши своє життя художній творчості, більшість часу проводив у роз’їздах, жив у російських столицях та за кордоном. Лише вряди-годи він повертався до своєї Василівки, відвідуючи з візитами друзів сім’ї та знайомих. Так він приїздив на Полтавщину у 1832 році, після виходу в світ «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», перед поїздкою за кордон у 1835 р., але найбільш трагічними були приїзди письменника на батьківщину незадовго до смерті, у 1850 та 1851 роках, коли він, розчарований у житті та людях, ніби попрощався з рідним краєм, відчуваючи, що не повернеться.
Маєток родини Гоголів не зберігся до наших днів. Після смерті Марії Іванівни він неодноразово зазнавав перебудови, і врешті-решт був знищений в роки Другої світової війни. Наприкінці 70-х – на поч. 80-х років XX ст. садибу було дбайливо відновлено і в 1984 році свої двері для відвідувачів відкрив музей-заповідник М.В. Гоголя.
Батьки письменника знайшли свій вічний спочинок на території садиби Гоголів-Яновських, на цвинтарі мурованої церкви Різдва Богородиці, зведеної В.О. Гоголем у 1821 р. і зруйнованої за доби радянської влади. У кінці XIX ст. племінник письменника В.Я. Головня поставив над могилами хрест. У 1953 р. поховання впорядковано, у 1983 р. встановлено новий бронзовий хрест з розп’яттям.
Варто привести опис родинного гнізда Гоголя Григорієм, створений Данилевським: «Ось вони, місця, де проминуло веселе дитинство Гоголя! Широка галявина над косогором. Праворуч хати хутора, чистенькі, пофарбовані білим і жовтим, у затінку чарівних садків; ліворуч левада, щось наче розлогий город, середина його, ближча до хутора, обсаджена липами та вербами. Перед цією огорожею кам’яна церква із зеленим дахом. Огорожа церкви з цегли. Церква стоїть між левадою та хутором, напроти неї, прилягаючи до хат хутора, з правого таки боку, нова огорожа; за нею панський дерев’яний будинок з червоним дахом, одноповерховий; праворуч від нього флігель, ліворуч — селянське житло. За будинком сад, за садом ставки. За ставками неоглядні рівнини українських степів».
Віталій Сальніков, ст. наук. співр. КЗ “ЦОДПА”
Для підготовки публікації використано матеріали: Попович М. Микола Гоголь; Чухліб Т. Козацьке коріння Миколи Гоголя; Розсоха Л. Миргородщина козацька і Гоголівська, та ін.
Read more
Маєток В.О. Гоголя-Яновського в с. Гоголево Гоголівська сільська рада Шишацького району не зберігся, відновлений і зараз це Національний музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя.
На обліку перебувають: Пам’ятник-погруддя М.В. Гоголя.
Пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення.
Наказ Міністерства культури, молоді та спорту України № 1062 від 25.02.2020 р.
Охоронний номер 3038-Пл.
Пам’ятний знак на місці будинку, в якому з 1809 по 1829 рік провів дитячі і юнацькі роки видатний російський письменник М.В. Гоголь.
Пам’ятка історії місцевого значення.
Наказ Міністерства культури, молоді та спорту України № 1062 від 25.02.2020 р.
Охоронний номер 3039-Пл.
Маєток В.О. Гоголя-Яновського в с. Гоголево Гоголівська сільська рада Шишацького району не зберігся, відновлений і зараз це Національний музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя.
На обліку перебувають: Пам’ятник-погруддя М.В. Гоголя.
Пам’ятка монументального мистецтва місцевого значення.
Наказ Міністерства культури, молоді та спорту України № 1062 від 25.02.2020 р.
Охоронний номер 3038-Пл.
Пам’ятний знак на місці будинку, в якому з 1809 по 1829 рік провів дитячі і юнацькі роки видатний російський письменник М.В. Гоголь.
Пам’ятка історії місцевого значення.
Наказ Міністерства культури, молоді та спорту України № 1062 від 25.02.2020 р.
Охоронний номер 3039-Пл.
Чухліб, Т. В. 4-96 Козацьке коріння Миколи Гоголя / Т. В. Чухліб. — К.: Наш час, 2013. — 271 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
https://shron3.chtyvo.org.ua/Chukhlib_Taras/Kozatske_korinnia_Mykoly_Hoholia.pdf
Чухліб, Т. В. 4-96 Козацьке коріння Миколи Гоголя / Т. В. Чухліб. — К.: Наш час, 2013. — 271 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
https://shron3.chtyvo.org.ua/Chukhlib_Taras/Kozatske_korinnia_Mykoly_Hoholia.pdf
Золотусский И. Гоголь. – М.: Молодая Гвардия, 1979. – 511 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей”)
Золотусский И. Гоголь. – М.: Молодая Гвардия, 1979. – 511 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей”)
Воронский А. Гоголь. – М.:Молодая Гвардия, 2011. – 464 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей. Малая серия”)
Воронский А. Гоголь. – М.:Молодая Гвардия, 2011. – 464 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей. Малая серия”)
Степанов Н. Гоголь. – М.: Молодая Гвардия, 1961. – 432 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей”)
Степанов Н. Гоголь. – М.: Молодая Гвардия, 1961. – 432 с. – (Сер. “Жизнь замечательных людей”)
Золотусский И. Гоголь в Диканьке. – М.: Алгоритм, 2007. – 240 с.
Золотусский И. Гоголь в Диканьке. – М.: Алгоритм, 2007. – 240 с.
Гоголь Василий Афанасьевич Простак, или хитрость женщины, перехитренная солдатом
Гоголь Василий Афанасьевич Простак, или хитрость женщины, перехитренная солдатом
Маєток Яновщина. Загальний вигляд. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.
Селянські хати у Василівці часів М.В. Гоголя. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.
Став у Василівці. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Василівці, зведена В.О. Гоголем-Яновським у 1821 р. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.
Василь Опанасович Гоголь-Яновський. Фото з портрету невід. худ.
Марія Іванівна Гоголь-Яновська. Фото 1865 р.
Могила батьків М.В. Гоголя. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.
Могила батьків М.В. Гоголя. Суч. фото - https://io.ua/24510589p
Будинок родини Гоголів. Фото Й.Хмелевського. Поч. XX ст.