«Великій бурі», — національно-визвольній війні Богдана Хмельницького, — передувало «Золоте десятиліття» Речі Посполитої, якому в свою чергу передувала низка війн козаків проти поляків за свої права. Останньою потугою козаків перед «бурею» було козацьке повстання, яке вже втретє знаходило свій фінал тут, Полтавщині.

Воєнна кампанія 1638 р. на Полтавщині стала продовженням бурхливих подій попереднього 1637 р., коли Україною прокотилось повстання під проводом Павлюка, яке польська влада вже традиційно спробувала втопити в крові. Продовження боротьби козацтва за свої права нерозривно пов’язане з іменем одного з найяскравіших козацьких ватажків Якова Острянина, який залишив глибокий слід у вітчизняній історії.

Селянсько-козацьке військо виступило із Запоріжжя у другій пол. березня 1638 р. з планом відрізати розташовані на Лівобережній Україні шляхетські загони від Правобережжя і розбити їх. Розгромивши при підтримці місцевого населення шляхетські гарнізони і зайнявши переправи через Дніпро, повстанці вирішили дочекатися підкріплення зупинившись в Говтві. Це місто розташовувалось у межиріччі Псла і Говтви, було оточене лісами та болотами, що сприяло організації оборони. Козаки укріпили міський замок і насипали високий земляний вал між берегами річок, а на висотах встановили гармати. У щоденнику учасника подій Ш. Окольського міститься досить цікаве уточнення організації оборони: «На валах розставили тисячі людей, кілька сот було розміщено для охорони воріт та веж, а у передовому шанці артилерію, крім того, на височинах розмістили чаклунів і чарівниць, щоб вони мали змогу здійснювати заклинання над порохом, гарматами, повітрям і вогнем».

Коронне військо на чолі з С. Потоцьким швидким маршем підійшло до Говтви. Звівши земляний вал проти окопів повстанців, 25 квітня (5 травня) вони зробили спробу силами оволодіти мостом через Псел проти головних воріт міста, але були зупинені шквальним артилерійським вогнем. У цей час загін запорожців зайшов до них у тил, перегородивши завалами з колод шлях до відступу.

Загін німецьких найманців (бл. 2 тис.) форсував Псел та звів поперед ночі шанці. Козаки вночі, непомітно, переправилися через річку, та зранку розбили цей загін, що не мав змоги запросити підкріплення. У той же час вони обійшли основні польські війська по низів’ю гори, та зранку вдарили по ним з кількох сторін. Тож наступного дня перевага козаків стала очевидною, і коронне військо, втративши близько 3 тис. чоловік, почало тікати в напрямку Лубен.

Дослідження комплексу пам’яток на Шар-горі, використання максимально детального опису щоденника очевидця, Ш. Окольського, дозволили В.Шерстюку стверджувати, що битва на Говтві у 1638 р. є однією з тих небагатьох подій подібного плану, яку достатньо точно можна локалізувати на місцевості. Співставлення історичних документів з археологічними старожитностями та артефактами дало змогу досить детально реконструювати не тільки хід Говтвянської битви 1638 р., а й відобразити її події на місцевості, віднайти та співвіднести окремі об’єкти комплексу пам’яток на Шар-горі та її околицях із перипетіями цієї історичної події.

Так місце розміщення додаткового валу, насипаного козаками перед фортечними укріпленнями, локалізуються між двома великими ярами, які своїми вершинами доволі глибоко врізаються в масив гори, зменшуючи таким чином потенційну лінію оборони. На осі сполучення верхівок цих ярів знаходиться майдан «Розрита Могила», що, вірогідно, був включений у систему цих додаткових укріплень.

Так само за Ш. Окольським, курган, що знаходився перед валом, який козаки «обернули на сильний редут» для збільшення оборонної сили, через те що це було єдине місце підходу з напільного боку, надійно ототожнюється із майданом № 2 цієї ж групи. Польський табір ймовірно теж знаходився на території Шар-гори. За Ш. Окольським, коронна кіннота стояла на горі «живим оплотом, шолом до шолому», а піхота, «як і зазвичай», збудувала для себе при артилерії невеликий «окоп у вигляді бруствера» для стрільби з рушниць. За зразком козаків, останнє польове укріплення було «перекинуто від ріки до ріки». Дослідники дійшли до висновку, що основний окоп польського війська пролягав приблизно на місці сучасного розміщення кладовища, за 300-400 м від козацьких укріплень, де також розташовані найглибше врізані у корінний берег яри. На користь правильності реконструкції місця битви свідчать і численні артефакти військового характеру з території плато Шар-гори.

В. Лямкіну вдалося віднайти й рештки укріплень в с. Буняківка, на лівому березі, що пізніше були пов’язані саме зі слідами оборонних редутів загону німецьких найманців.

На думку Д. Вирського Я. Острянин був родом з цтих країв, що й дозволило йому так вправно керувати діями своїх військ.

Детальність подій Говтвянської битви на Шар-горі дають широкі перспективи як для графічної (що вже зроблено), так і для натурної реконструкції даних баталій у рамках щорічних фестивалей на цій території.