Полтава, м., Полтавська міська рада, Київський район, Полтавська область, на південний захід від села Патлаївка Сем’янівського старостату Полтавської ТГ Полтавського району, за 1,25 км на північний схід від Яківчанського шляхопроводу через залізницю “Київ-Харків”, за 0,7 км у тому ж напрямку від пам’ятного знаку на місці командного пункту Петра І часу Полтавської битви 1709 р.

Виявлено у 1985 році Супруненком О. Б., Кулатовою І. М. Загальна площа поселення — 12,5 га.

Південно-західна частина поселення, згідно із Історико-архітектурним опорним планом і спеціальною науково-проектною документацією для визначення історичних ареалів та меж і режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування м. Полтава, затвердженими рішенням позачергової 37-ї сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 27.12.2013 р., входить до третього історичного ареалу міста, що охоплює територію Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» та групову охоронну зону заповідника і психіатричної колонії.

Поселення розташоване на підпрямокутної форми залісненому мису високого корінного берега р. Ворскли (300х500 м), що
здіймається на рівнем заплави на 73 м край південно-західної околиці села (між сосновим лісом і дібровою), за 0,2 км на північний захід від колишньої поміщицької садиби, лівобіч від польової дороги с-ще Яківці — с. Патлаївка та безпосередньо на північний захід (через яр) від старого Патлаївського кладовища. Розміщується над краєм Ворсклинської долини між двома селищами скіфського часу —Патлаївка І і ІІІ.

Займає площину ледь горбкуватого плато мису, оточену з широтних боків зволоженими залісненими ярами, вкриту листяними лісовими насадженнями, що має прогалину в центрі, котра використовується під городи. Селище видовжене за віссю північний захід – південний схід, в тому числі займаючи злегка понижені краї мису. Його довжина — 450-500 м, ширина з північного сходу на південний захід — 200-300 м. Підйомні матеріали зустрічаються також вздовж польової дороги та розораної площини основи мису від плато з південно-
західного боку, на відстані 30-60 м від лісових насаджень, де помітні окремі попелясті плями розораних заглиблених будівель.
Посередині вкритої лісом території селища розташована розорана ділянка городів розміром 45 – 150 х 190 м, площею близько
1,9 га. На її площині підвищеннями в 0,3-0,4 м і попелястим складом ґрунту вирізняються три округлої форми зольники діаметром 30 (№ 1) і 10-13 м (№№ 2-3). Їх поверхня тривалий час розорювалася, тому містить численні уламки ліпного посуду, обмазки, фрагменти античних амфор, виробів з кварциту тощо.
Знахідки переважно відносяться до скіфського часу (V-IV ст. до н. е.), виявлено кілька уламків гончарного посуду черняхівської
культури (IV – поч. V ст. до н.е.).