Знаходиться на північно-східній околиці міста Лохвиця, північніше розвилки автодороги м. Лохвиця – м. Ромни на с. Гаївщину, в урочищі Лазірки (Високі  Лазірки) – відрозі, утвореному р. Сулою та впадаючою в неї р. Сухою Лохвицею, на території Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, з південного боку та зі сходу до городища примикає земельна ділянка з адресою: Полтавська область, Миргородський район, м. Лохвиця, вул. Героїв України, 113.

Виявлене М.Д. Ренським (початок 1920-х р.), обстежувалось археологами М.М. Семенчиком (1928 р.), Ф.Б. Копиловим (1945 р.), П.А. Гребєнніком (1950-1970-тих роках), Ю.Ю. Моргуновим (1982 р.) та О.Б. Супруненком (2003 р.).

У 2021 р. з метою інвентаризації та виготовлення матеріалів для підготовки облікової документації, оглядалось співробітниками КЗ «Центр охорони та досліджень пам’яток археології» Полтавської обласної ради.

Площа округлого у плані майданчика дитинця складає 0,22 га, розміри 59 х 48 м. За Ю.Ю. Моргуновим, відрізки валів збереглися на 2-гу пол. ХХ ст. з південно-східного боку і мали  висоту  близько 3 м, а також зафіксований ледь помітний оплилий рів. На сьогодні майданчик майже повністю знівельований, переритий, у ньому влаштовані споруди і траншеї недіючої насосної станції. Висота окремих ділянок нині збережених валів становить не більше 1,0 м, де-не-де також простежуються сліди рову.

По краю корінного берега із західного боку дитинця зберігся досить добре ще помітний вал, що простягається з півночі на південь уздовж урвища. Із північного боку схилу виразних решток укріплень немає, але вони простежуються далі, на північний схід від дитинця, по схилу, де, ймовірно, міг бути узвіз.

На північному, а особливо – на західному схилах тераси плато помітна додаткова фортифікаційна споруда у вигляді рову різної глибини, що розміщувався приблизно на середині схилу.

Із півдня та зі сходу останець мису окреслений відносно невисокими ділянками різко підрізаних схилів. На цьому майданчику розміщене селище-посад. Його площа, без ділянки дитинця,  дещо більша за 1,0  га. Не виключено, що ділянка селища-посаду мала  якісь додаткові  смуги  укріплень  (стіна,  палісад  тощо),  але  останні  були  точно  незначними, і на сьогодні не збереглися. В’їзд розміщувався з південного боку, від значного за площею селища. Потужність культурних нашарувань, за Ю. Ю. Моргуновим, становить 0,80 м.

З  північно-східного боку до селища примикає узвіз, який можна пов’язати з існуванням давнього поселення (городища). Він видовжений із південного заходу в напрямку північного сходу, простежується сьогодні на бл. 50 м, і має ширину від 2 до 5 м.

Серед знахідок які походять з городища — гончарна кераміка давньоруського часу першої половини ХІІ — середини ХІІІ ст.; залізні наконечники на спис (ХІІ — ХІІІ ст.), перший (завдовжки 53 см) належав рогатині з лавролистим широким пером, другий — із пером у вигляді чотиригранного стрижня та лійкоподібною втулкою; невеликий мідний казан із залізними вушками, що має чіткі половецькі аналогії. З території городища походить залізний меч ранньоскіфського часу (VI ст. до н.е.). З підйомного матеріалу вирізняється виявлена підвіска з мідного сплаву з погрудним зображенням Святого Георгія — покровителя всіх воїнів.

Скіфський час, роменська культура, давньоруський час, VІ-ІV ст. до н.е., ІХ – рубіж Х-ХІ, ХІІ-ХІІІ ст.