Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького розпочинається епоха «Руїни». І на Полтавщині у цей час розгортається ряд яскравих і водночас сумних подій, дві з яких пов’язані з одним місцем на околиці Диканьки.

Сербине поле — історична територія неподалік від Диканьки, де у 2 пол. XVII ст. двічі відбулись доленосні для всієї української історії події. Головним історичним джерелом при їх описі, а також для локалізації вказаного місця на сучасній карті Полтавщини, є твір козацького літописця Самійла Величка, який проживав на рубежі століть неподалік, в Жуках, і не тільки досконало знав її топоніміку, а й мав можливість спілкуватись з безпосередніми учасниками тогочасних подій.

Обставини першої з них, 1658 р, дають підстави вважати, що саме з того часу з’явилась назва Сербине поле. 27 січня, як записав С. Величко, військовий підрозділ бунтівного полтавського полковника М. Пушкаря спільно з загоном запорожців загальним числом до 10 тис. чоловік на чолі з Я.Барабашом, атакував за долиною Голтвою під Диканькою, якраз проти Рогу Жукового Байраку, посланий на Полтаву гетьманом І. Виговським загін, і вщент його розгромив. Урядовий підрозділ нараховував 1,5-2,0 тис. чоловік, і складався з Сербського компанійського полку на чолі з І. Сербином, та загону козаків під орудою знаменитого І. Богуна.

Успіх пушкарівців забезпечила стрімкість і несподіваність цієї атаки, здійсненої, за словами літописця, коли їхні супротивники саме почали готувати собі обід. Внаслідок нападу гетьманські козаки проте не були повністю знищені, і втративши близько 300 чоловіків, організовано відступили. Це була чи не єдина поразка знаменитого козацького полководця І. Богуна, яка проте мала трагічні наслідки для України. Заохочений першою перемогою над сербами І. Виговського, М. Пушкар почав готуватися до подальшої війни з гетьманом, що врешті решт і розпалило громадянський конфлікт у Гетьманщині, з якого постала Руїна.

Більш точно локалізувати на місцевості місцезнаходження історичного Сербиного поля дає можливість докладний опис того ж С. Величка другої історичної події, що сталась на цьому ж місці 7 червня 1668 р. Напередодні цього дня, як вказує літописець, навпроти с. Диканька, на Сербиному полі, поставив свій військовий табір гетьман Лівобережної України І. Брюховецький, очікуючи на підхід своїх полків для наступного протистояння Правобережному гетьману П. Дорошенку.

С. Величко зазначає також, що І. Брюховецький розташувався навпроти Острянинового рогу, що зветься ще Жученковий байрак. Сюди ж у вказаний день підійшов, зупинившись менш ніж за кілометр, П. Дорошенко зі своїм військом. Сам правобережний гетьман зі старшиною та тисячним загоном приїхав аж під самий табір Брюховецького, з’їхавши, за словами літописця, на Сербину могилу (ймовірно високий курган).

Саме побіля нього і розігралась наступна трагедія, коли до П. Дорошенка привели схопленого за активної участі його ж колишнього оточення І. Брюховецького. Назавжди залишиться загадкою, який знак подав правобережний гетьман після кількох слів, звернених до І.Брюховецького, але козаки, що привели його, зрозуміли все по своєму. Гетьмана Лівобережної України, обраного на славнозвісній Чорній раді 1663 р., «почали шарпати й бити його і вбили тиранським боєм перед Дорошенковими очима».

Таким чином, у 1658 р. незначна військова сутичка на Сербиному полі розпалила багаття тривалої братовбивчої війни, яка поглинула українську державність, а у 1668 р. тут закінчився життєвий шлях чи не першого українського політика-популіста.

На сьогоднішній день на цьому місці археологами виявлено цілий ряд пам’яток: селищ скіфського часу із «зольниками»-попелищами, та цілу низку синхронних курганних могильників. Певно, саме один із найбільших із них, й був тією Сербиною могилою, оспіваною в літописі, та ставшою доленосним топографічним орієнтиром для Полтавщини.