Розташоване в селі Горошине Оболонської ТГ Кременчуцького району Полтавської області, на південь  та  південний захід від вул. Поділ, у південно-західній ділянці старовинної, історичної частини села XVII-ХІХ ст., що розміщується в сучасному селі (міст через р. Борис).

Знаходиться на лівому березі р. Сули, на надзаплавному підвищенні, яке розкинулося між Сулою та її лівобічною притокою – р. Борис, і має меридіональний напрям вздовж річищ річок Сули та Борис. Рештки сотенного містечка Горошине розкинулися на його південно-західному куті, де р. Борис впадає до р. Сули.

Пам’ятка на сьогодні складається з двох частин – замку сотенного містечка та укріпленого передмістя (посаду). Вони займають практично все півострівне надзаплавне підвищення, яке обмежене: з півночі та заходу – р. Сулою, із півдня та південного сходу – р. Борис. Зі східного боку проходить дорога, що веде на лівий берег р. Борис та далі на лівобічні луки р. Сули, на південь від села в ур. Драчки (кол. хутір  Драчки). Укріплений майданчик сотенного козацького містечка Горошине, що має підпрямокутну у плані форму, знаходиться у західній частині зазначеного вище півострівного надзаплавного підвищення.

Загальна площа пам’ятки (замку з укріпленим передмістям) складає бл. 16 га. Площа замку – 1,5 га (100х150 м).

Замок сотенного містечка Горошине, що розташований у західній частині вказаного підвищення, коло річки Сули, височіє над рівнем заплави більше 2,0 м. Його розміри по довгій осі північний схід – південний захід – 150 м (паралельно річищу р. Сули), по меншій – 100 м, площа – 1,5 га. На сьогоднішній день вали замку не збереглися. Із фортифікаційних споруд зазначеного укріплення збереглися лише рів по меншій осі – з північного сходу та південного заходу. На сьогодні його ширина становить до 2 м, а глибина до 1 м. У північно-східній частині замчища помітний ще один рів шириною також до 2 м та глибиною до 1 м, який ділив зазначене укріпленні на дві нерівномірні частини. З північного заходу та південного сходу рів не простежується. З північного-заходу замок обмежений берегом річки Сули

Навколо замку розташовувалося укріплене передмістя (посад), що займало практично всю частину півострівного надзаплавного підвищення. Від основного берега та іншої частини села передмістя відділялося валом, який сьогодні можна прослідковується  лише  на  незначній  ділянці  у  північно-східній  частині півострова. Вал має висоту більше 1 метра та ширину від 3 до 4 м і простежується на  70  м  потім,  умовно  можна  вважати,  що  він  проходить  по  сучасній асфальтованій дорозі, яка веде на лівий берег р. Борис та далі на лівобічні луки р. Сули,  на  південь  від  села.  Вал має напрям з північно-східної  сторони  до південно-західної – зазначеного півострівного надзаплавного підвищення, яке зі східного  боку  має  вузький  перешийок,  що  поєднує  його  з  основним берегом р. Сула.

У  межах  сотенного  козацького  містечка  Горошине  розвідковими дослідженнями було окреслено 9 хатищ XVIII-ХІХ ст. Із них 3 – повністю чи частково розташовані в межах замку, інші 6 – на території передмістя

Вперше в історичних джерелах козацької доби містечко Горошине було згадано у звʼязку з колонізацією Речі Посполитої лівобережної України. Так у 1630 р. відновилась суперечка  між  дочкою  Станіслава  Жолкевського Софією та Яремією Вишневецьким  за землі коло Сліпоріда та Горошина. На думку Л.В. Падалки, М.М. Вишневецький захоплює пустиню Горошин і Сліпорід у 1611 р.

За актами 1618 р. Горошин називається новою осадою. Перше  населення  сюди  прийшло  з  сс.  Лишні  та  Соснівки  майбутнього Київського повіту. Також «Город» Горошин згадується у донесеннях московському царю в 1640 р. як місце, де польські гетьмани С. Конецпольський та Я. Замойський  розбили татарське військо, котре грабувало Україну.

Ще одна згадка про Горошин відноситься до середини ХVІІІ ст., коли виникає  окрема Горошинська сотня Лубенського полку, яка утворюється з частини Лукімської.

Пам’ятка відома з кінця  ХІХ ст. Обстежувалася В.Г. Ляскоронським (1890-ті рр, 1907 р.), Г.О. Сидоренко (1970-хх рр.), Ю.Ю. Моргуновим (1981 р.).

В.Г. Ляскоронський одним із перших лишив відомості про давні укріплення біля с. Горошине і помістив невеликий опис та схему цих укріплень. У своєму описі дослідник зазначав, що вже на той час (кін. ХІХ ст.) сліди  укріплень  були  ледь  помітні та простежувалися слабко, а ті які збереглися були слідами перепланованих валів козацької доби, що і було відзначено на його плані. Загалом же дослідник схилявся до думки, що літописне місто «Горошин» та «козацьке» містечко Горошине тодішньої Полтавської губернії розташовані на одному й тому самому місці.

Думку про тотожність давньоруського міста Горошин та козацького містечка Горошине висловлював і відомий історик та краєзнавець Л.В. Падалка, який аналізував заселення Полтавської губернії.

Проте пізніші археологічні дослідження (кінця ХХ ст.) показали, що ці твердження були хибними, адже на зазначеній пам’ятці відсутні нашарування давньоруського часу, а наявні лише рештки укріплення та археологічні знахідки козацької доби.

Обстеження укріплень у південній частині села Горошине у середині 70-х років  пов’язано  з  виготовленням  пам’яткоохоронної  документації  на пам’ятку. Вона оглядалася Г.О. Сидоренко, яка зауважила, що вали на той час були непомітні, але водночас відзначила наявність давньоруської кераміки.

У 1981 році рештки укріплень поблизу с. Горошине оглянув відомий археолог Ю.Ю. Моргунов, який прийшов до висновку, що вони не є літописним руським Горошиним.

Починаючи з 80-х років, археологи, які вивчали старожитності давньоруського часу Посулля, зійшлися на думці про козацький час укріплень поблизу Горошина.

XVII-XVIII ст., доба козацтва (модерний час).